Звичайно, думки про власні котеджі на березі мальовничого озера, як твердять, з цілющою водою, могли з’явитися лише в достойників, яким вже, наприклад, затісно в Луцьку, а «бабки» не переводяться. Цілком можливо, що коли будуть повністю освоєні кримські пляжі (подейкують, що найбільш поважні громадяни обласного центру теж взяли в цьому процесі посильну участь), то навіть столичні можновладці звернуть увагу на красу поліських озер. Тоді за рахунок освоєної території можна буде примножити прибутки власникам дач. Ось так у селі Мельники з’явилась своя, можна сказати, неофіційна курортна зона. Дачі нахабно влізли поміж хат поліщуків. У принципі ніяких претензій чи застережень до цієї забудови немає. Тим більше, що, як повідомив голова районної ради Леонід Кислюк, неодноразово цю забудовну зону перевіряли різні контролюючі інстанції і розходжень із законом не знайшли.

І все ж нас привело у цей запо-відний куточок села не просто бажання побачити, як поживають наші достойники на природі. Жителька Мельників Галина Мазурик написала листа, в якому, між іншим, повідомляється таке: «З діда-прадіда наша родина проживала на березі озера Пісочного. Батько, який два роки тому помер, був інвалідом війни, на фронті втратив руку. Вели спокійно господарство і ніхто не зазіхав на наш город. Батько навіть не вважав за потрібне його приватизовувати. Мовляв, для чого зайвий клопіт, кому потрібна ця пісна земля? Два роки тому навкруги з космічною швидкістю почали будувати дачі. На сьогодні роздано все. Дійшло до того, що через моє подвір’я, під вікнами потрібно доїжджати до двох дач їхнім власникам — іншої дороги немає. Моя сім’я складається з чотирьох осіб — я, мій чоловік та двоє дорослих синів. І ось між батьківською хатою та моєю недобудованою влада вирішила комусь надати ділянку під дачу. Як жити нам, адже у нас одне подвір’я? Син написав заяву у Шацьку селищну раду на виділення йому земельної ділянки під забудову на власному городі. Депутати дали згоду, а адміністрація усіляко відтягує виконання рішення».

Слід відразу сказати, що рішення було прийняте лише після того, як Галина Мазурик побувала на прийомі в голови облдержадміністрації. Як твердить жінка, заява, яку вона написала два роки тому, пропала в селищній раді. Прийнято половинчасте рішення: старшому синові Галини Оксентіївни Сергієві виділено ділянку... для ведення особистого підсобного господарства. Як сказав селищний голова Віктор Сорока, «хай там оре і сіє».

Чому ж з таким боєм виділялася та ділянка землі для місцевого жителя? Віктор Сорока пояснив, що «в нього закрався сумнів...» Земля, як тут кажуть, «в перших рядах» (тобто неподалік озера). І Мазурик може вигідно її перепродати. Підраховано, що ця сім’я матиме близько 80 соток землі. З цього приводу ми розмовляли також з головою районної ради Леонідом Кислюком, який зауважив, що «жодна сім’я у Мельниках такої території не має і в людей теж виникають з цього приводу запитання...»

Хоча це все-таки не горохівський чи іваничівський чорнозем. Кажуть, що якщо розділити городи, якими володіють багато інших мельниківських сімей, на дітей, то, може, вийде ще й по більшому клину. Галина Мазурик з сім’єю не винна, що їй дісталася ця «територія» від батьків і донедавна вона не становила ніякої цінності — аж поки не з’явилися люди з великим капіталом. Коли ми захотіли влаштувати екскурсію в курортну зону, то нас відразу попередили, що не всіх туди пускають. Вона від решти села відділена шлагбаумом, біля якого знаходиться пост з вартовим. Але шлагбаум нам відкрили без проблем. І ми потрапили в інший світ — «царське село». Якщо до цього на вулиці 17 Вересня глипали вузькими вікнами звичайні поліські хати, то надалі нас оточили високі огорожі, через які не міг проникнути погляд стороннього. І це в селі, де люди нерідко й дверей не замикають. Місцеві мешканці з своїми хатами, які ще то тут, то там видніються, опинилися в оточенні кам’яних та інших висотних монстрів. А будівництво дорогих особняків (кажуть, навіть з карпатського лісу) не припиняється. Місцеві жителі стверджують, що влітку п’яні вигуки «золотої» міської молоді та цілодобове музичне оформлення доводить до сказу собак та домашніх тварин. Люди ж якось терплять.

Привезти Галині Мазурик сіно чи дрова — це теж неабияка проблема. Адже ще один шлагбаум — уже під замком — знаходиться біля самого озера. Як твердить Галина Мазурик, стовпчик, який визначав прибережну смугу, перенесли ближче до озера. І таким чином в «перших рядах» зводиться особняк і очікується продовження — з’явилося місце для забудови іншим «крутим». Після цього господарка Мазуриків опиниться у повній облозі. Вести тут своє підсобне господарство не просто. Що тут робити з коровою? А там, де треба «сіяти і орати», ростуть груші та яблуні, посаджені інвалідом війни, батьком Галини. Можливо, керівники місцевої влади вважають, що якийсь луцький багатій краще розпорядився б тим батьківським садком? Адже вони так відверто демонструють своє роздратування і незадоволення діями сім’ї Мазуриків. Селищний голова Віктор Сорока твердить, що практично бажання всіх мешканців Мельників, Шацька, які написали заяви на отримання ділянок для забудови, задовольнили. Не відмовляли іногороднім, бо закон дозволяє їм будуватися. Якщо вони писали заяву (за словами голови) про бажання будуватися «в зв’язку з географічним розташуванням місцевості», то їм йшли назустріч. Щоправда, одна мешканка села казала, що після виділення їм під забудову болота до неї навідалися посередники і за певну суму в доларах пообіцяли посприяти, щоб у неї було вдвічі більше землі і в доброму місці.

Нові мельниківці-новосели активно освоюють територію біля Пісочного. Дирекція Національного природного парку «Шацький» запевняє, що ширина прибережної смуги витримується. Дачники бурять свердловини, влаштовують вигрібні ями. Тож небезпідставно директор санаторію «Лісова пісня» Віктор Карпук, директор Національного природного парку Олександр Ткачук виступають за те, щоб дачний кооператив, який тут утворився, подбав про каналізаційну мережу. До речі, таким солідним новоселам гріх проїжджати мимо клубу, який ви бачите на знімку. Може, колись і самим випало б там побувати, якби він мав кращий вигляд? Адже, на диво, в ньому й досі танцюють, позабивавши діри в підлозі бляхою, щоб каблуки не ламалися. Досить кожному забудовнику виділити якусь частину цегли, щоб з’явився гарний клуб. Хай би вже постраждали ті висотні огорожі.

Поки що у мельниківців складається дещо суперечлива думка про мораль заїжджих забудовників. Місцевий священик отець Петро зробив висновок, що «деякі люди біснуються в зв’язку з тією забудовою». У Мельниках громадою зводять церкву. На майнові сертифікати частині власників було виділено споруду — силосну яму, яку вони передали церкві. Добротну землю біля неї отець Петро вирішив використати для облаштування території біля храму, розбивки клумб. Яке ж було здивування парафіян, коли трактори з причепами почали вивозити грунт на дачі під забудову. На наше запитання, хто ж согрішив, начальник УЖКГ Сергій Положевець сказав, що він там не сторожує. Кажуть люди, що хтось з влади дав розпорядження, а комунгосп поспішив виконати вказівку. Хоча ажіотаж багатіїв приніс мельниківцям і деякі дивіденди. Майстри отримують гроші в конвертах — працюють бригадами. Зріс попит на свіженькі продукти влітку. Вже не кажучи про те, що хтось вигідно збув болотисту ділянку.

Невеличке озеро Пісочне може постраждати від інтенсивної і невпорядкованої забудови, але така ж ситуація, кажуть екологи, виникає і на берегах інших водойм. І це треба передбачати проектантам. Адже із світязькою «Грядою» ось уже чимало років маємо велику мороку. Тепер, зрештою, після розробки генерального плану розвитку «Гряди» люди з достатком можуть придбати ділянку, як нам сказав Леонід Кислюк, на основі аук-ціонного конкурсу за досить великі гроші, якщо йдеться про місце поблизу Світязя. І прибережна смуга тепер відведена досить значна — 500 м. Це вже по-господарськи.

 У Мельниках ділянки під забудову роздані за безцінь. І так роблять в інших мальовничих куточках області. Вже скільки часу минуло, як існує Національний природний парк «Шацький», але й досі немає проекту, який би передбачав охорону, відтворення та використання рекреаційних ресурсів.