Був тихий осінній вечір. Вершини Карпат ще палали золотом, а над долинами вже стелився легкий прозоро-синій туманець. Крізь нього час від часу проглядала гладінь озер, порушувана великими і частими колами.

То від сплесків коропа. Ми в’їхали в Залузь-ке рибне господарство. Виграє риба після ситної їжі.

Коропи знають своїх господарів. Як тільки грузовик з комбікормом під’їжджає до озера, вони підпливають до берега і зустрічають його веселим сплеском. Бояться тільки сіті. Коли рибалки розправляють її, коропи тікають чим далі, на середину озера, ховаються під підмиті водою пеньки вирубаного колись лісу, під корчі і в ямки на дні. Даремно рибалки хитрують, там їх сіттю не дістати. Найспритніші з коропів у не-спускному Дунковицькому озері живуть довго і набули п’ятикілограмової ваги.