• порушення режиму водоохоронних зон та прибережних смуг;
• використання на водоймах катерів та моторних човнів за винятком транспорту служби охорони ШНПП;
• використання плавзасобів без номерних знаків на борту;
• влаштування таборів та місць відпочинку, розведення вогнищ поза межами місць, спеціально призначених для цих цілей;
• ловити рибу накидом, гоном, переметами, павуками, із застосуванням «бовтів», освітлювальних приладів, отруйних та вибухових речовин, електроструму, колючих знарядь лову, вогнепальної та пневматичної зброї, поріжних, рамових та багатостінних сіток.
• підводне полювання на риб на озерах ШНПП забороняється.

Проведення любительського та спортивного лову дозволяється на ділянках: оз. Світязь — в межах урочища «Гряда» — на відстань до 500 м від берега;
— в межах с. Світязь — на відстань до 500 м від берега, включаючи затоку Лука (п. 4.2.1);
— північний берег озера з боку села Пульмо — починаючи від урочища «Мокошин» (хутір) до урочища «Акація» — на відстань до 500 м від берега;
оз. Пулемецьке — вздовж північно-західного берега озера в ме-жах с. Пулемець за межею заростей жорсткої водної рослинності на відстань до 300 м від берега;
оз. Острів'янське — вздовж східного берега озера в межах села Острів'я на відстань до 300 м від берега;
оз. Люцимер — вздовж північного берега озера від північно-західної межі рибгоспу до третього від нього мосту (шосейна дорога смт. Шацьк — с. Вілиця) від берега до обмежуючих знаків;
оз. Велике Чорне — вздовж північного берега озера від спортшколи до околиці смт. Шацьк від берега до обмежуючих знаків;
інші озера ШНПП — місця любительського та спортивного вилову риби визначаються адміністрацією ШНПП за погодженням з Державним управлінням екоресурсів у Волинській області.

• любительський та спортивний лов риби здійснюється по відловочних квитках ШНПП.
• громадяни, що займаються спортивним та любительським ловом риби зобов'язані мати при собі документ, який засвідчує особу, а також відловочний квиток, виписаний на дану водойму, що є дозволом на відлов риби.
• любительський та спортивний лов риби в період від початку льодоставу до сходу льоду (зимовий) дозволяється здійснювати блешнею, наживною та живцевою вудкою з загальною кількістю гачків не більше 3 шт. на одного рибалку.
• загальний вилов риби, одержаний рибалками-любителями протягом одного дня не повинен перевищувати 5 кг на одного рибалку, за винятком випадків, коли маса однієї рибини перевищує цю норму.
  

 

Дивіться ФОТОГАЛЕРЕЮ

1. Насамперед, відкиньте умовності. Це село вам не рідне, правильно? Так що не соромтеся матюкатися й смачно спльовувати на бруківку. Приспічило по туалету? Поруч завжди найдеться чужі ворота або дитячий майданчик! Повірте, місцевим ваша самобутність і розкутість тільки імпонує. 

2. Деякі чудики орієнтується в селі за допомогою покажчиків, схем проїзду, довідкових і тп. Не здумайте затруднятися подібними дріб'язками! Місцевим безумно подобається, коли їх зупиняють питаннями: як працює базарчик, що це за корова отам пасеться, і де тут вулиця… як її… ну й, де білий дім із зеленими балконами!

3. Усвідомите раз і назавжди: незважаючи на безліч барів, ресторанів і інших кабаків, Світязь нічого корисного для країни не робить! Якщо хтось скаже вам, що шацькі курорти забезпечують 30% бюджету країни, а завдяки його замовленням годується з десяток областей  — сміливо відповідайте що це вигадки столичних масонів. 

4. Само собою зрозуміло, що кожен світязянин несе ПЕРСОНАЛЬНУ відповідальність за все відбувається в на Світязі і в околицях. Снігопад, затоплення або новий закон у ліквідації пільг двірникам? Негайно висловлюйте їм свої претензії! І нехай вас не бентежить, що закон прийнятий урядом, у якому майже немає корінних жителів. Уряд де сидить? У Києві. А де Київ? Правильно, в Україні. Хе!

5. Якщо Вам "пощастило" знімати кімнату у місцевих жителів  — відразу встановіть в будинку свої порядки. (Це тільки в прислів'ї по чужих монастирях зі своїми уставами не ходять). Нехай громадськість звикне: там, звідки ви прибули, нижню білизну сушать у дворі, із сусідами перегукуються з вікон, а по ночах слухають Сердючку на повну гучність. Кому не подобається -нехай з'їжджає! 

6. Потрапивши на Світязі в незнайому компанію, сходу постав навколишніх у популярність: як ви ненавидите цих виродків! Не бійтеся нікого образити. По-перше, в останні роки дійсних світязян у місті вдень із вогнем не знайдеш:-). По-друге, навіть якщо серед вас і затесався ЖИВИЙ світязянин, то він промовчить. На нього давить комплекс провини за те, що геть народився тут, а не в Києві. 

7. При найменших фінансових утрудненнях просіть в борг. Жителі Світязя буквально знемагають під вантажем нечесно зароблених мільйонів. Соромте місцевих тим, що в Києві на його прибутки можна прокормити 5 жителів, кота й 4 корови! І нехай не виправдується непомірними цінами, це не ваші проблеми. Віддавати взяте не кваптеся. Грошей у світязянина настільки багато, що нагадувати вам про заборгованість  — звичайне хамство. 

Погожої осінньої суботи, прихопивши про всяк випадок корзину для грибів, їду на побачення із Світязем. Він чудовий будь-якої пори року, а найпривабливіше місце, на мою думку, — Гряда, тобто Шацький берег озера. — Ех, не вміємо належно берегти і шанувати нашу матінку-природу, навколишні чисті озера скоро перетворимо у брудні калабані, — бідкається радий нашій зустрічі корінний шачанин, природолюб, найкращий знавець грибних місць у Шацьку, мій давній знайомий Захар Іванович Смоляр, який з кошиком в руках збирав зелениці в прибережному сосняку. — Погляньте: навколо купи паперів від продуктів, сміття вже залишають в кущах та навіть в ожиннику. Ось затишна галявина, де, очевидно, зупинялись якісь горе-туристи і розпалювали багаття, теж перетворена в смітник. Щойно був на березі Світязя, то хвилі виносять з глибини різний промисловий бруд, небачені досі водорості...

Дід Захар ще довго ділився своїми спостереженнями, порівнював сучасне з тим, що бачив тут десятки років тому до «цивілізації» на Гряді, критикував природоохоронців. Хоча і без дідових докорів стає сумно після мандрівок місцевими туристичними стежками, берегами озер Світязь, Соминець, Луки-Перемут, Пісочне, Люцимер, Чорне... Щоправда, на самій Гряді сміттєзвалищ немає. Видно, комунальники влітку попрацювали добре і елементарний санітарний порядок у зоні відпочинку дотримувався. — У нинішньому році нарешті завершили прокладання каналізаційних споруд від Гряди до фільтраційних полів, — розповідає начальник будинкоуправління урочища Леонід Хомич.— Нам, як ніколи, відчутну допомогу надавала Шацька селищна рада, постійно відчували підтримку районної влади. Звичайно, завершення каналізаційного довгобуду справа надзвичайно потрібна і важлива. Проте після стількох років відсутності будь-якої каналізації хочеться надіятись, що вона працюватиме, як належить, оберігаючи Світязь від нечистот. Хоча з трудом віриться, що Гряда нарешті перестане забруднювати голубе плесо.

Ця ж проблема стосується й турбази «Голубі озера», інших місць скупчення відпочиваючих. Разом із Захаром Івановичем повертаємося до Світязя. Вже весь тиждень штормить велетень. Сіро-зелені хвилі наздоганяють одна одну, з силою б’ються об берег, викидають на пісок різний непотріб, яким туристи впродовж літа забруднювали озеро. Природа намагається самоочищуватись, бо далі, як то кажуть, вже нікуди. З прибережної піни видніються пластикові пляшки, дошки, старі ганчірки, якісь круглі, зелені водорості. Знімаю кросівки і йду водою. Зупиняюсь. Бувало, через кілька хвилин навколо збираються зграйки мальків, легенько торкаються ніг. Та зараз навколо порожньо. За годину у воді, біля берега не побачили жодного малька, в очереті не промайнув жоден смугастий окунець! На нашу спільну з дідом Захаром думку, це і є одна з найстрашніших ознак забруднення чистої джерельної води Світязя. Сотні тонн хімікатів, різний промисловий бруд, що потрапили на дно водойми за останні десятиріччя, зробили свою чорну справу. А відсутність досконалих проектів охорони, відтворення та використання рекреаційних ресурсів природного заповідного фонду не убезпечує від подальшої екологічної кризи та занепаду Національний природний парк «Шацький».

Про конкретних винуватців говорити важко. Хоча б тому, що перуть білизну, миють автомобілі в озері всі, а відповідати нікому, бо нема належного контролю. Лише на Гряді у розпал сезону одночасно збирається близько п’яти тисяч відпочиваючих. А турбаза «Голубі озера», а приватні житлодавці в селах Світязь та Пульмо? Окремі кмітливі поліщуки призвичаїлись приймати по 30—40 відпочиваючих одночасно. Селянські клуні та хліви люди масово вичищають, ділять на кімнатки, клеять шпалери і віддають «диким» туристам. Сам бачив переобладнані «пансіони» у хлівах для худоби і навіть в одному... свинарнику! Розраховувати на високу особисту культуру цієї публіки марно. Мертвий сезон на Гряді розпочинається наприкінці вересня, у жовтні. До цього часу на оксамитові дні осені приїжджають любителі тихого полювання, рибалки, збирачі різних дарів лісу. Особливо людно на численних львівських базах відпочинку. Львів’яни активно освоїли Шацькі озера і охоче відпочивають тут аж до заморозків. Зараз житлові будиночки, кіоски і магазини урочища через загратовані вікна самотньо дивляться на холодні хвилі Світязя. Все законсервоване на зиму, до наступного сезону.

Прибутки своїм власникам ці забудови приносять лише кілька місяців на рік. Шацькі озера поступово перетворились у центр туризму на Волині, а це додало проблем у регіоні. Відпочивати приїжджають люди не лише з усієї України, а й із сусідніх країн — Польщі, Білорусі, Росії. У селах вже подейкують, що вигідно приватизовувати земельні ділянки через підставних осіб людям із далекого зарубіжжя. Мовляв, багато хто з шацьких земельних бізнесменів чекають змін у законодавстві України, коли землю дозволять продавати іноземцям... Так воно буде чи ні, покаже час. А озера вже сьогодні просять допомоги.

Його величність красень-Світязь заслуговує на щорічну найприскіпливішу діагностику фахівців екології, на найретельнішу опіку від природоохоронців різних рангів і особливо від Національного природного парку. Це буде великим нашим гріхом, якщо ми гордість і святиню волинян віддамо на поталу нашій неорганізованості, безкультур’ю, дикій стихії. Навіть і думати страшно, що Світязь може спіткати сумна доля угорського озера Балатон, яке стало величезною калюжею в центрі Європи..

Старожили села висловлюють думку, на перший погляд, парадоксальну: риба зникає, бо озеро «засмічується». Йдеться не про звичайне сміття, якого, звісно, достатньо залишають «туристи», і це теж стало неабиякою проблемою, а про підводну рослинність, якою заростає озеро.


Можна лише поспівчувати Світязю: витримати перебування і розваги багатьох тисяч відпочиваючих на своїх теренах протягом кількох місяців під силу тільки справжньому богатиреві. І що б там не говорили місцеві охоронці та начальники — усе, мовляв, в порядку, екологія — в доброму стані, все ж Світязь міліє, забруднюється, заростає зіллям. На щастя, під тиском облдержадміністрації на власників і при її допомозі бази на «Гряді» нарешті матимуть каналізацію. Але ця добра справа вирішує далеко не всі проблеми. Принаймні, в селі Світязь вони залишаються. Найгірше, що всілякого роду начальнички, «круті», бізнесмени, всесильні установи вважають, що мають право на свій шматок пирога і лізуть в усі щілини не згірш вугрів.
Депутати сільської ради стомилися захищати землю від розбазарювання та й нерідко не в силах це зробити. Ось прибережна територія біля церкви, де раніше був сільський пляж і рятувальна станція, вважай, уже поділена між різними правоохоронними і бізнесовими організаціями. Тепер селянам сюди доступу немає, бо відділяють «кордонами» не тільки берег, а й водуУ селі Світязь знайомі із блиском в очах цікавились: «А ви вже бачили нову вулицю біля озера, що навпроти місця, де стояв вітряк? Там такі шикарні особняки! А подивіться, що спорудив чоловік на березі, де починається затока Лука — це ж бо двоповерховий будинок на 16 кімнат».

І, справді, є вже чим помилуватися на Світязі — не лише озером. Контингент забудовників — і своїх, і чужих — володіє неоднаковими капіталами, тож дехто вже в Європі, а хтось лише на підході. Щоправда, через цегляні фортечні мури не надто й розглянеш ту новоявлену цивілізацію та й хтозна, чи телекамери не оберігають приватну власність, ще собак спустять.
Якось раніше один столичний курортник поцікавився, чий то особняк з червоної цегли стоїть, наче замок. Місцевий жартівник відповів: «Та чий же, як не доярки». «Яке у вас сильне господарство, якщо доярки так добре живуть», — здивувався гість. «Так вона ж на митниці доїть...».

Особливо привабливою для знатних лучан, киян, львів’ян та інших любителів природи з регіонів, що викроїли кошти на зведення теремків, є територія за «рибальським куточком» в напрямку пансіонату «Шацькі озера». Адже тут озеро грає хвилями буквально під вікнами. Місцеві жителі, що поспішили продати свої двори та городи, тепер кусають лікті. Нині ціна за кожну сотку зросла до двох тисяч доларів. Причому, деякі імениті курортники, що раніше звели гніздечка, наступають на землю аборигенів, бо хочуть додатково влаштувати своєрідні оазиси з альтанками і ставками. Мовляв, продавайте, бо нашлемо на вас санепідемстанцію, енергонагляд, податкову інспекцію. Але не так просто їх дістати, навіть маючи гонор, звання, капітали. Адже місцеві теж не ликом шиті. Вони мають вугрі і постійних курортників з впливовими зв’язками.
     Підраховано, що в цьому райському куточку, на вулицях 8 Березня, Жовтневій в спекотну пору, коли кипить вода, розміщається до чотирьох тисяч відпочиваючих. Кожен господар, якому пощастило оселитися неподалік води, влітку тримає в «підсобках» (переобладнують навіть свинарники на європейський лад) щонайменше три десятки городян. Від «дурних» грошей у селян, особливо молодшого віку, запаморочилася голова і закрутило в носі. У душах поселилися, як колись казали, пережитки капіталізму — заздрість, злість, неприязнь до сусідів. З допомогою комісій, землевпорядників, судів прискіпливо уточнюються межі, словом, типова обстановка щойно відкритих золотих копалень Клондайку.Місцеві люди (а їм видніше) стверджують, що озеро нібито поділено на сектори, куди мають доступ рибалки, котрі служать окремим структурам, організаціям, панам-керівникам. Словом, водойма наче розпайована між вищими чинами і уловами нібито займається риболовецька мафія. Але, можливо, байки розповідають потерпілі від рибінспекторів браконьєри? Хоча цікаво знати, яким чином все-таки риба постійно з’являється на столах «трудящих»?