Старожили села висловлюють думку, на перший погляд, парадоксальну: риба зникає, бо озеро «засмічується». Йдеться не про звичайне сміття, якого, звісно, достатньо залишають «туристи», і це теж стало неабиякою проблемою, а про підводну рослинність, якою заростає озеро.


Можна лише поспівчувати Світязю: витримати перебування і розваги багатьох тисяч відпочиваючих на своїх теренах протягом кількох місяців під силу тільки справжньому богатиреві. І що б там не говорили місцеві охоронці та начальники — усе, мовляв, в порядку, екологія — в доброму стані, все ж Світязь міліє, забруднюється, заростає зіллям. На щастя, під тиском облдержадміністрації на власників і при її допомозі бази на «Гряді» нарешті матимуть каналізацію. Але ця добра справа вирішує далеко не всі проблеми. Принаймні, в селі Світязь вони залишаються. Найгірше, що всілякого роду начальнички, «круті», бізнесмени, всесильні установи вважають, що мають право на свій шматок пирога і лізуть в усі щілини не згірш вугрів.
Депутати сільської ради стомилися захищати землю від розбазарювання та й нерідко не в силах це зробити. Ось прибережна територія біля церкви, де раніше був сільський пляж і рятувальна станція, вважай, уже поділена між різними правоохоронними і бізнесовими організаціями. Тепер селянам сюди доступу немає, бо відділяють «кордонами» не тільки берег, а й водуУ селі Світязь знайомі із блиском в очах цікавились: «А ви вже бачили нову вулицю біля озера, що навпроти місця, де стояв вітряк? Там такі шикарні особняки! А подивіться, що спорудив чоловік на березі, де починається затока Лука — це ж бо двоповерховий будинок на 16 кімнат».

І, справді, є вже чим помилуватися на Світязі — не лише озером. Контингент забудовників — і своїх, і чужих — володіє неоднаковими капіталами, тож дехто вже в Європі, а хтось лише на підході. Щоправда, через цегляні фортечні мури не надто й розглянеш ту новоявлену цивілізацію та й хтозна, чи телекамери не оберігають приватну власність, ще собак спустять.
Якось раніше один столичний курортник поцікавився, чий то особняк з червоної цегли стоїть, наче замок. Місцевий жартівник відповів: «Та чий же, як не доярки». «Яке у вас сильне господарство, якщо доярки так добре живуть», — здивувався гість. «Так вона ж на митниці доїть...».

Особливо привабливою для знатних лучан, киян, львів’ян та інших любителів природи з регіонів, що викроїли кошти на зведення теремків, є територія за «рибальським куточком» в напрямку пансіонату «Шацькі озера». Адже тут озеро грає хвилями буквально під вікнами. Місцеві жителі, що поспішили продати свої двори та городи, тепер кусають лікті. Нині ціна за кожну сотку зросла до двох тисяч доларів. Причому, деякі імениті курортники, що раніше звели гніздечка, наступають на землю аборигенів, бо хочуть додатково влаштувати своєрідні оазиси з альтанками і ставками. Мовляв, продавайте, бо нашлемо на вас санепідемстанцію, енергонагляд, податкову інспекцію. Але не так просто їх дістати, навіть маючи гонор, звання, капітали. Адже місцеві теж не ликом шиті. Вони мають вугрі і постійних курортників з впливовими зв’язками.
     Підраховано, що в цьому райському куточку, на вулицях 8 Березня, Жовтневій в спекотну пору, коли кипить вода, розміщається до чотирьох тисяч відпочиваючих. Кожен господар, якому пощастило оселитися неподалік води, влітку тримає в «підсобках» (переобладнують навіть свинарники на європейський лад) щонайменше три десятки городян. Від «дурних» грошей у селян, особливо молодшого віку, запаморочилася голова і закрутило в носі. У душах поселилися, як колись казали, пережитки капіталізму — заздрість, злість, неприязнь до сусідів. З допомогою комісій, землевпорядників, судів прискіпливо уточнюються межі, словом, типова обстановка щойно відкритих золотих копалень Клондайку.Місцеві люди (а їм видніше) стверджують, що озеро нібито поділено на сектори, куди мають доступ рибалки, котрі служать окремим структурам, організаціям, панам-керівникам. Словом, водойма наче розпайована між вищими чинами і уловами нібито займається риболовецька мафія. Але, можливо, байки розповідають потерпілі від рибінспекторів браконьєри? Хоча цікаво знати, яким чином все-таки риба постійно з’являється на столах «трудящих»?