Звичайно, вирішувати таку складну проблему вдома нічого було й дукати. Тому я відклав це до вихідного дня, бо міркував собі так: поїду, як завжди, рибалити і там, на лоні природи ще й при свіжому повітрі, остаточно вирішу, як жити далі.
Отож чекаю вихідного. До нього завжди готуюся ретельно, бо необхідно дістати різних черв’яків: і білих, і червоних, і тих, котрі товщиною з палець. А ще треба приготувати парену пшеницю, овес, горох і т. д., і т. п. До і т. д., і т. п. належать різні гачки, волосінь, вудки. Що стосується їжі, то я роблю так: беру все для юшки (крім риби, звичайно) і дещо до юшки. Адже рибальство не рибальство без юшки і ще дечого.
У неділю, десь о четвертій годині ранку, я швидко, значить, схопився і почав збиратися. Тільки взявся до рюкзака, як почув:
— І я з тобою!
Ну думаю: ось тобі и лоно природи та ще й із свіжим повітрям...
Але робити нічого. Відмов їй — таке почнеться, що й уявити важко.
Витримки на всі її одягання і збирання у мене вистачило, адже я рибалка. І нарешті ми рушили. На державному автобусі, звичайно...
Приїхали!..
Швидко приготував я місце, де вона б могла поспати (бо ж любить, клята) і почав готувати вудки. Бачу, аж вона лягати й не збирається: все крутиться, щось розглядає, ніби тільки на світ народилася. А потім каже:
— Начепи черв’яка і давай вудку.
Щоб не загострювати сімейних відносин (а вони складніші від дипломатичних), я все слухняно виконав. Навіть якнайдокладніше пояснив, як закидати, хоч усередині в мене кипіло. А для чого їхав — вже й забулося.
Пішов до свого місця і тільки хотів було закинути вудку, дикий вереск різонув по вухах.
Як то вона ухитрилася 'за п’яту гачком зачепити — не второпаю. В шкарпетках же була. Якось то зняв я її з гачка, а вона:
— Надягай!
Я схопив шкарпетку...
— Черв’яка, дурню.
І пішло, пішло...
Що було далі — розповідати не цікаво. Тільки скажу, в той день ледве на ріденьку-ріденьку юшку наловив. Ще й сам варив, бо моя люба побажала подрімати...
Ще й удома я мав препаскудний настрій. Але все ж помітив — тихо в квартирі. Подивився, а моя жіночка вже спить, ще й усміхається уві сні.
Ну, думаю, тепер ти мені не заважатимеш. Все-таки вирішу своє питання.
Пішов я на кухню, сів і... заснув...
Тиждень пролетів швидко, але при згадці про минулу неділю мені ставало моторошно. На рибалку я вже не збирався — боявся, що дружина знову поїде.
Перегортаю сторінки якоїсь книжки, коли раптом відчинилися двері. Вона! Ще й поріг не переступила, а вже:
— Черв’яків накопав?..
Не подумайте, боронь боже, що це сталося зі мною і моєю дружиною. Я тільки передав розповідь друга.
ЩУКА І РИБАЛКИ
Восени річка надзвичайно приваблює любителів рибного лову, а від рибалки в цей час залишаються найприємніші враження. Спінінгісти нерідко повертаються додому з багатиМ уловом. Добре ловляться щука, судак, окунь, білизна і головень — словом, варто закинути блешню.
Але не про це хотів би я повести мову. Останнім часом у нашій пресі все частіше обговорюється питання про роль хижаків у природі та про їх користь. Ми повинні погодитися з думкою ( авторитетних учених про важливу роль хижаків у тваринному світі.
І серед риб є хижаки. Вони також необхідні. Наприклад, щука. Цю рибу ледве не оголосили поза законом, знищуючи всіма засобами, хоч вона у водоймах виконує роль санітара — поїдає в першу чергу кволих і хворих риб.
Якщо людина порушить рівновагу в природі, це може призвести до небажаних наслідків. Роль людини повинна обмежуватись раціональним регулюванням фауни. І тому не можна байдуже спостерігати, як рибалки-спінінгісти, називаючи себе ще й спортсменами, виловлюють щук, ледь більших од пальця. Адже кожен, хто колись мав на гачку велику щуку, знає, яка насолода поборотися з нею. В цьому поєдинку може вийти переможцем лише умілий, терплячий і спритний рибалка.
Якось я запитав одного знайомого, чому він виловлює мілку рибу. Відповідь була звичайною: якщо не виловлю я, то виловить інший. Така філософія може наробити багато шкоди. Коли б рибалки по-господарському дивились на життя, вони б обов’язково випускали мальків на волю, що сприяло б значному збільшенню рибних запасів. Адже не так вже й багато цієї риби. А рибалок щороку стає все більше.
В деяких країнах щук спеціально розводять, бо вважається, що їх запаси вичерпуються в результаті вилову. Велику увагу приділяють і таким рибам-хижакам, як сом і судак.
Всі ми знаємо красуню наших гірських рік і потоків — форель. Держава витрачає чимало коштів, щоб зберегти прекрасну рибу, яка була майже на межі вимирання. Тепер становище виправлене. Але ще рано дозволяти її масовий вилов.
А скільки її потрапляє до рук браконьєрів? Браконьєр не перебирає, велика риба чи мала що потрапило йому на гачок, все кладе у торбу. Мовляв, дрібну рибу кіт з’їсть.
Якби браконьєри задумались, скільки роботи, часу і коштів вимагає сам по собі складний процес розведення форелі, то, певно, не чинили б так нерозумно. В цьому розумінні ще дуже багато претензій можна пред’явити вчителям біології, а також рибалкам-спортсменам. Погано вони виховують молодь, погано прищеплюють їй розумне й дбайливе ставлення до багатств природи.
Не всі рибалки знають таку,1 можна сказати, унікальну рибу наших рік, як дунайський лосось або, як її називають, головатицю. Ця риба — також хижак. Але в зв’язку з тим, що запаси її майже вичерпані, вона зараз під охороною закону. Досягає вона 20—ЗО кілограмів ваги. Як кажуть, досить раз у житті спіймати таку рибу, а потім вдаватися до спогадів...
І досадно, і страшно, коли зустрічаються люди, які, побачивши лосося, намагаються знищити його будь-яким способом — б’ють остенем, ловлять сіткою, глушать вибухівкою.
Ми не можемо дозволити, щоб наші діти лише на малюнках бачили дунайського лосося. Ця риба не має собі рівних.
Мабуть, настав час реабілітувати цінні породи риб-хижаків, розумно їх виловлюючи.
В.Петрецький
