Озеро Свiтязь
Озеро Світязь
Озеро Світязь
 

Смажениця

Автор: Siroga від 13-06-2013, переглянули: 3 236

Не знаєте, що це таке? І я не зназ. Хоч — по правді скажу — перечитав всю літературу, яка була випущена за останні десять років. Читав «Книгу о вкусной и здоровой пище», «Куховарську книжку», «Венгерская кухня», товсту «Кулинарию», «Домоводство», .«Календарь для женщин», уважно переглядав кожен номер журналів «Работница», «Крестьянка», «Радянська жінка» і т. д., і т. п., а такого рецепту приготування риби не зустрічав. Один дідусь розповів.

Старий рибалка!
Сидимо якось на березі біля «Комариного».

Вудки мокнуть. Пече сонце. Ні вітерця, ні хмарини. Аж в рогі пересохло.
— На дощ припікає, — кажу дідусеві, — не їсти нам сьогодні карасів.
— Карасі? То пусте, — не повертаючи голови, промовляє дідусь. — От смажениця...
— А що воно таке, дідусю?

Якийсь час старий мовчить, зосереджено дивиться на поплавці, які ніби попримерзали на дзеркальній гладі води, потім дістає кисет, піпу.
Скрученими старечими пальцями набиває тютюн. Закурив...
— Батько мої розповідали, — попихуючи люлькою, починає дідусь, — а їм казали їх батько, що чули від свого діда. Давно то було... Верховод, бодай тебе щука піймала. Ич, сіпа...

Дідусь витягає вудочку, накладає свіжого черв’яка і, плюнувши на нього, знову закидає.
— Так ото, — веде далі старий, — вони були запопадливим рибалкою. Гукають хлопців. Завтра будемо смаженицю робити, кажуть.
— Знов сіпа. Сіпай, сіпай. Обгризеш та й перестанеш.

Помовчав. Пихкнув димом. Знову почав.
— Приходять дід зі своїми товаришами на озеро, сідають і, прошу, вудять. Як ото навудять, розводять багаття. І печуть. Та перчиком, перчиком... Смачно виходило.

Дідусь дзвінко сплюнув. В мене теж слина покотилась. Дванадцята година дня, а ми і макової росини в роті не мали.

— А як же готувати, дідусю? — допитуюсь.
— Е! То у великім секреті їхній дідусь тримали. Але вони відкрилися своєму синові, а їхній син, прошу, моєму батькові, своєму синові. З роду в рід. Отак і я навчився, і вас навчу. Ловите, прошу, рибу...

Довго дідусь розповідав. Верховоди пооб’їдали всі черв’яки, сонце покотилося з полудня. А я все слухав. Досвід переймав.

Для смажениці — треба свіжої риби. Обов’язково. Свіжоморожена не підходить. Ловити рибу звечора (куплена теж не годиться). А як тільки починає дніти — розводите багаття. Розвели. Дістаєте рибу. Ту, що звечора наловили. Обчищаєте луску, зсередини. Обчистили? Помийте. Вистружіть кілочок (найкраще з ліщини). Нахроміть рибу. Посоліть її на смак, поперчіть червоним дрібним перцем (теж на смак) і по чинайте смажити на повільному вогні. Дрова обов’язково щоб букові були. З дому можете захопити. Забув попередити: дрібну і середню рибу нахромлюйте навкоси, велику — крізь го-лойу і аж до хвоста. Зробіть нарізи. Щоб просоліла і проперчилась.
Смажите до того часу, доки добре не впечеться. Впеклася? Берете мотузку і підв’язуєте рибу за кілочок до гілок, щоб прохолола. Зробили?

Хай не кортить вам покуштувати. А то все пропаде.

 Щоб не нудьгувати, беріть вудку і йдіть до річки. Ловіть собі, що попадеться. Сидите. Ловите. Смажениця холоне, їсти, як би вам не хотілося, нічого не їжте. А якщо дуже запече в животі — думайте про сма* женицю. Отак сидіть собі, думайте і вудіть. Боже упаси щось їсти — не той ефект. А коЛи звечоріє — знімайте смаженицю, розстелюйте газету, діставайте пляшку, хліб, сало, цибулю, котлети, консерви — все що привезли з собою. Розклали?

Швидко, швидко відкривайте скляний посуд. Наливайте. Одну, другу — і без перепочинку. За котлети приймайтесь. Смажениця ж на десерт...
 

«ЛІТАЮЧА ЩУКА» 
 
 
Трапилось це на озері Пулемець, що входить до групи Шацьких озер. Якось ми з приятелем вирішили половити щуку. Приїхали на озеро перед самісіньким вечором. Хутенько наловили живців і розставили закидачки. Але, відверто кажучи, вечірній кльов був не дуже... Навіть на юшку не наловили.

Тож повечерявши ковбасою, лягли спати тут же, на березі озера. Під копицею запашного сіна. Звичайно, снасті лишили в озері, добре припнувши їх. Ніч пролетіла швидко. І тільки почало благословлятися на ранок, як ми вже були біля закидачок.

Перевірив одну — нічого. На другій сиділа невеличка щука. А от третя... Ого! Щось сильно рвонуло і потягло волосінь в очерет. Почалась боротьба. І раптом я відчув, як волосінь почала підніматися в небо. Що воно таке — із-за кущів верболозу я не бачив.

— Та у тебе не щука, — гукнув товариш, — а крижень на гачок попався. Обережно, щоб не поранив птицю.

Витягли, а потім довго ще морочилися, доки виймали гачок з дзьоба. Полетіла наша «щука», а ми сиділи на березі і гадали: як воно могло так статися? Мабуть, живець, насаджений на гачок, виплив на поверхню озера. А тут його помітив крижень. І схопив поживу, не підозрюючи про небезпеку.

Отак ловець і попався.


М. Мельник

Категорія: Рибальскі історії

Шановний відвідувач, ви увійшли на сайт як незареєстрована особа.
Ми рекомендуємо вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.