Восени річка надзвичайно приваблює любителів рибного лову, а від рибалки в цей час залишаються найприємніші враження. Спінінгісти нерідко повертаються додому з багатиМ уловом. Добре ловляться щука, судак, окунь, білизна і головень — словом, варто закинути блешню.

Але не про це хотів би я повести мову. Останнім часом у нашій пресі все частіше обговорюється питання про роль хижаків у природі та про їх користь. Ми повинні погодитися з думкою ( авторитетних учених про важливу роль хижаків у тваринному світі.

І серед риб є хижаки. Вони також необхідні. Наприклад, щука. Цю рибу ледве не оголосили поза законом, знищуючи всіма засобами, хоч вона у водоймах виконує роль санітара — поїдає в першу чергу кволих і хворих риб.

Не знаєте, що це таке? І я не зназ. Хоч — по правді скажу — перечитав всю літературу, яка була випущена за останні десять років. Читав «Книгу о вкусной и здоровой пище», «Куховарську книжку», «Венгерская кухня», товсту «Кулинарию», «Домоводство», .«Календарь для женщин», уважно переглядав кожен номер журналів «Работница», «Крестьянка», «Радянська жінка» і т. д., і т. п., а такого рецепту приготування риби не зустрічав. Один дідусь розповів.

Старий рибалка!
Сидимо якось на березі біля «Комариного».

Вудки мокнуть. Пече сонце. Ні вітерця, ні хмарини. Аж в рогі пересохло.
— На дощ припікає, — кажу дідусеві, — не їсти нам сьогодні карасів.
— Карасі? То пусте, — не повертаючи голови, промовляє дідусь. — От смажениця...
— А що воно таке, дідусю?

Вранішнє сонце лиш виткнулося з-за щетинистого гребеня лісу над Латорицею і зразу ж пірнуло в пелену густих хмар, що повільно насували з-за гір. Тихо-тихо, навіть не озвались на привітання сонця птахи. Лиііі зрідка погуркувало за горами.

Я методично і безнадійно хльостав вудочкою по воді. Яка риба клюватиме в таку погоду?

Ліворуч від мене тихо чортихався Вася, з тривогою поглядаючи на небо.
— Пришпарить, то нас звідси хіба волами витягнуть. Скоріше до дороги треба. У мене ще. й шини лисі...
— Підштовхнемо, Васю, — заспокоюю хлопця, хоч і сам знаю, яке то глиниськочна берегах понизової Латориці — гірше від смоли. Раптом чую: бульк, бульк, бульк.
— Промисловик не втрачає надії, — спльовує Вася. — Бачите — бомбардування розпочав!

 Чолов’яга, що розклався з усім своїм риболовецьким причандаллям на протилежному березі ріки, у вигині невеличкої затоки, виймав з мішка кульки мамалиги, змішаної з кашею, хлібом, картоплею і, примруживши ліве око, поціляв ними В поплавці своїх вудочок. А їх з десяток щитинилося над берегом — довжелезні й короткі, товсті й тонкі. На воді плавали якісь білі кружальця, з берега від кілків та рогульок тяглися у воду зеленкуваті шнури.

Якось став я помічати, що моя люба часто нервує. Аж додому йти страшно. Коротше кажучи, скінчилося щасливе сімейне життя. Почав я міркувати, як бути далі.. Бо дійшло до того самого, як у романі, кульмінаційного моменту, коли треба приймати якесь рішення.

Звичайно, вирішувати таку складну проблему вдома нічого було й дукати. Тому я відклав це до вихідного дня, бо міркував собі так: поїду, як завжди, рибалити і там, на лоні природи ще й при свіжому повітрі, остаточно вирішу, як жити далі.

Отож чекаю вихідного. До нього завжди готуюся ретельно, бо необхідно дістати різних черв’яків: і білих, і червоних, і тих, котрі товщиною з палець. А ще треба приготувати парену пшеницю, овес, горох і т. д., і т. п. До і т. д., і т. п. належать різні гачки, волосінь, вудки. Що стосується їжі, то я роблю так: беру все для юшки (крім риби, звичайно) і дещо до юшки. Адже рибальство не рибальство без юшки і ще дечого.