Озеро Свiтязь
Озеро Світязь
Озеро Світязь
 

Щука-марена

Дивлюся на померклу гладінь озера і, ніби у великому люстрі, яке потьмяніло від часу, та ще спроможне віддзеркалювати, бачу глибоке пусте небо і сонливі береги. По них жовтень щедро розлив яскраві барви і милується тепер з ранку до вечора своїм відображенням, тішиться своєю красою. Дивна тиша повисла над водою, над розораним полем і далеким лісом. У повітрі, прозорому і вже холодному, випрядені золотаві невагомі нитки. Осінь. І на всьому світла задума!

Дві тоненькі плакучі верби, дві сестрички схилились до води. їхні довгі пожовклі коси тремтять. Певне, тому, що налетить небавом злий вітер-розлучник, обірве листочки, які цілу весну і літо наряджали сестер, і нічим буде прикрити соромливу наготу.

І раптом зовсім виразно, зовсім близько почув я за спиною швидкий тупіт маленьких ніг і дзвінкий голосок:
— Добрий день, дядечку!

 Повернувся — нікого. Тільки на краю білі-ються хатки в лінивій безтурботній дрімоті. Примарилось?

Але ось вони стоять, опустивши коси у воду, дві сестрички. Як виросли, погарніли і навіть тепер, тужливо-задумливі, пестять погляд своїм тихим, невимовним смутком. Чи пам’ятають вони тупіт легких кроків, голосок, що видзвонював радістю.

Він був зовсім маленький, той чоловічок, і коли біг сюди полем, здавалось, що назустріч просто із казки котиться веселий, безжурний Котигорошко.
Категорія: Рибальскі історії, Автор: Siroga від 13-06-2013, переглянули: 2 579
 

Осіннє вудіння марени

У Шацьких озерах є чимало марени. На вудицю часто попадаються великі екземпляри — вагою 6 і більше кілограмів. Риба ця ловиться з ранньої весни до пізньої осені.

З похолоданням відмирають водорості та інша водяна рослинність, і риба міняє свої Смаки. Багатьом рибалкам це давно відомо, і вони проявляють спостережливість, вчасно міняють насадки. А в спостеріганні за життям природи чи не найбільша краса полювання з вудочкою.

Тим, хто має намір повудити марену восени, я хочу передати деякі зауваження про способи і техніку ловіння.

Перш за все, слід уміло підготувати снасті. Як на мене, найзручнішою буде донна вудиця, обладнана безінерційною котушкою на спінінговому вудлищі. При ловінні ви переконаєтесь, наскільки така снасть зручна для виводжування риби і для закидання приманки, особливо вночі. Волосінь — 0,25—0,3.

 Головне в осінньому вудінні марени — правильно вибрати насадку. Найчастіше успіх приносять наживки з личинок комах, що живуть у річці: веснянки, одноденки, бабки. Добувати їх — справа кропітка, але рибалка буде винагороджений гарним уловом.

Вибираючи, де ловити, слід притримуватися загального правила: марена тримається на швидкій, чистій і глибокій воді, далеко від берега. Любить місця під перекатами, урвищами, на вузьких ділянках і поворотах ріки, особливо на кам’янистих грядах. Для принадження риби найефективніші приманки із тваринного корму.

Наживку марена хапає так різко, що може вирвати із рук вудочку. Підсічена риба завжди кидається проти течії і рве волосінь. Іноді боротьба триває довго. І не завжди закінчується перемогою рибалки, особливо коли він погарячиться. Тому слідкуйте, щоб волосінь була натягнута. Відчувши рибу на гачкові, підніміть кінець вудлища, щоб використати його пружність. Спочатку не вдавайтесь до активних дій, дайте можливість рибі згинати вудлище.

Пригадується такий випадок. Мій товариш сидів нижче від боржавського шлюза і зрідка витягував невелику марену. А вже перед заходом сонця щось сильно рвонуло. Почалось виводжування. Риба пішла вглиб і пробувала раптовим смиканням порвати волосінь, але вертикально підняте вудлище пружинило.

— Відпускай! — крикнув я, — подавай їй волосінь.

Рибалка зайшов по пояс у воду.

 — Ще, ще! 

Через деякий час риба зупинилась, і водою колами пішли буруни: на гачку билась велика марена. Вона боролась все слабіше і хвилин через двадцять випливла на поверхню, покірно дозволила підвести себе до берега.

Це була гарна вусата рибина чотирикіло-грамової ваги.

В. Бокаєв.

До записника рибалки

Декотрі рибалки приходять до водойми і нерішуче зупиняються: де вудити? А від вибору місця, як відомо, залежить багато. Тому не завадить знати, що мешканці річок недолюблюють стандартне ложе водойми і надають перевагу ділянкам з яскравими особливостями.

Якщо стрімкий біг річки, наприклад, обірвано широким розливом з уповільненою течією, вирами, то кращого місця для лову, ніж ця ковбаня, годі шукати. 1, навпаки, на спокійній річці варто зупинятися біля крутоярів, звужень, бистринок, які закінчуються западинами. Місця переходу мілини в глибину повинні завжди цікавити рибалку.

На глибоких плесах перспективні для вудіння підводні горбки, мілини, затоплені річища, а на мілких — ями, заломи дна. Багато риби поблизу гирла річок, а також у тих місцях, де е корчі, каміння.

 З водної рослинності найбільше приваблюють рибу рдесник, хвощ, стрілолист. Для вудіння вибирають острівці заростей на чистому плесі або розриви в суцільній траві. 

Сліпуче весняне сонце може помітно вплинути на успіх вудіння, якщо рибалка забуде затінити дучку.

Коли підвищується температура води, риба відчуває нестачу кисню і погано ловиться. Тому в спекотні дні краще рибалити рано-вранці і ввечері.

Найсприятливіші для ловіння ті місця, де є на дні корчі й топляки. Прекрасно ловиться риба нижче від перекатів, у глибоких місцях за довгою кам'янистою чи піщаною косою, в місцях, де мілина різко обривається крутим спуском, біля пристаней, плотів, затонулих барж, постів, зруйнованих гребель, мостів і т. д.

В гірських річках краще ловити у глибоких ямах нижче від порогів, в озерах — у глибоких ямах біля берега, на корчуватих ділянках -(2—3-метрової глибини), у вікнах і прогалинах між очеретовими заростями і в протоках між острівцями.

Гарний улов буває в невеличких ставках, торф’яних або глиняних кар’єрах, де водяться щуки, карасі, окуні, червонопірка.

Для весняної і літньої рибалки найвигідніша глибина 1,5—2,5 м. Восени краще ловити на великій глибині.

До річки підходьте тихо, маскуючись за кущами або на тлі обривистого берега. Під час ловіння не тупайте, не шуміть, розмовляйте якнайтихіше, не розмахуйте без потреби вудлищем. Все це лякає риб у, особливо форель, харіуса, головня, коропа.

Підсікати треба негайно, як тільки поплавець сховається під водою.

Щоб принадити рибу до певного місця, зручного для лову вудочкою, викопайте прибережник кущ, прив’яжіть до коріння тягар і опустіть на дно. Через якийсь час на затопленім кущі почнуть поселятися водні комахи і личинки, приваблюючи рибу до цього місця.

Ловлячи під льодом, будьте обережні, особливо на початку квітня. Не виходьте в цю пору на лід без страхування з берега (прив’яжіть один кінець міцної вірьовки до пояса, другий — прикріпіть на березі).

Іноді рибалці потрібно перенести живця-малька. Якщо нема під руками відра, досить укласти рибок у зволожений незім’ятий мох, закрити від сонячних променів. Ще зручніше мати з собою поліетиленовий мішечок. В складеному вигляді він майже не займає місця, а коли наповнений водою, виручає рибалку або акваріуміста.

Дробинку найкраще чіпляти на 10—15 см від гачка. Тягар повинен мати таку вагу, за якої поплавець занурюється у воду на 3Д свого об’єму.

Минь — великий майстер заплутувати снасті за корчі. Тому при вудінні його «ослабленість» волосіні мінімальна — не більша за метр.

Опускати бамбукове вудлище на воду не рекомендується. Від вологи воно швидко «старіє». До того ж це насторожує рибу.

Не захоплюйтесь ловінням на багато вудочок: ваша увага буде розсіюватися, а при витяганні великої риби можна переплутати волосінь. Найкраще ловити на 2—З вудочки.

Кожен справжній рибалка-аматор, піймавши мальків цінних порід риби — стерляді, судака, ляща, коропа тощо — випустить їх живими назад у воду.

Якщо кілька днів атмосферний тиск низький, а потім підвищується, можна розраховувати на гарний улов. А найкраще риба бере за прохолодної погоди зі стійким атмосферним тиском близько 760 мм.

 Час від часу на рибалці вас застає гроза. Тому не, завадить знати, що найчастіше блискавиця влучає в дуб. На дуб припадає більш як половина всіх влучань, на тополю — менше в два рази, на ялину — у п’ять, на сосну — в дев’ять, на бук — у вісімнадцять, на липу — майже в тридцять. Клен і береза вважаються найнадійнішими.

Особливо небезпечні самотні дерева.
Категорія: Рибалка, Автор: Siroga від 13-06-2013, переглянули: 5 615
 

Як коптити рибу? Копчення риби.


ХОЛОДНЕ

 
 
Для холодного копчення потрібно кілька годин. Риба засолюється тузлучним способом, але солі дається трохи більше половини норми. Через 3—4 дні рибу вивішують на відкритому місці на одну ніч для провітрювання. Потім укладають на стелажик із пруття над нішею в обриві або камінною грубкою. Висота ніші — близько півтора метра. Великого вогню розкладати не слід. Дим повинен бути густий і ледь теплий. Зверху над рибою роблять тент із брезенту або гілок хвойних дерев. Копчення триває від 6—8 до 12 і більше годин — залежно від температури диму і величини риби. Копчена риба зберігається тиждень-два за спеки і кілька місяців у холодну пору.

ГАРЯЧЕ

 

За кілька годин годин до копчення рибу (вагою 300—500грамів) вительбушити, добре промити і вміру присолити. Присолена риба має відлежатися 3-5 годин, після чого її потрібно промити, і розвісити на щоб просохла, чим краще вона висохне, тим швидше проходитиме копчення, і смачніша буде риба, далі вже можна приступити до копчення. Найкраще для цього в обривистому березі вирити невелику нішу (З0—40 см ширини, 40—50 глибини і 70—80 висоти). Якщо коптилка у вас своя, цього робити не потрібно! :) 
Зверху укласти 8—10 паличок, а на них — приготовану рибу. В ніші розкласти вогнище і раз у раз підкидати. в нього сиру траву, листя, соснові шишки, осикові або березові гнилючки, особливо в ті місця, де пробивається полумя. Треба слідкувати, щоб дим від вогнища був густим і гарячим. Час від часу рибу перевертати. Коли вона готова - набуває червоного або золотаво-бронзового кольору і дуууже приємного запаху. Можна коптити рибу й так: нанизати її на довгу хворостину, котру, встановити біля вогнища з підвітряного боку. За спеки риба гарячого копчення зберігається три-чотири доби, за холодної пори — тиждень чи й більше.

ПОХІДНА КОПТИЛЬНЯ

Використовується для гарячого копчення. Має вона корпус еліптичного перерізу з глухим дном. Другий кінець корпуса — з накривкою. В корпусі — два направляючі виступи для листа (дека), на який укладається риба. Є ручка— для підвішування апарата над вогнищем. Коптильня середніх розмірів важитиме близько 2,5 кг. Зробити її можна з покрівельного-заліза або з бляхи. Процес коптіння такий. Рибу тельбушать, не зчистивши луску, ретельно натирають сіллю і залишають на півтори-дві години, залежно від розміру (йдеться про рибу, до 2 кг). Потім сіль відмивають і рибу укладають на лист униз черевцем. У коптильню (під лист) кладуть дві-три жмені подрібненого сушняку. Обов’язково без кори. Лист із рибою встановлюють на направляючі виступи, після чого коптильню закривають і вішають над розкладеним вогнищем. Контрольні отвори закривають паличками. Тривалість копчення риби таким способом 10—15 хвилин.

Як робити тараньку? В'ялення риби.

 

Для в'ялення риби найкраще підходить плотва, лящики, невеличкі карасі, загалом вся "не товста" риба. Перед цим рибо потрібно вительбушити (луску зчищати не обов'язково), гарно промити і просолити, солі не шкодуйте, вона в цій справі зайвою не буде. Після просолення риби її потрібно покласти в глибоку ємність, наприклад кастрюлю, зверху рибу потрібно "пригрузити" чимось, для цього в підготовлених людей є спеціально вирізаний деревянний круг, якщо ж у вас його немає, шукаєте кастрюльку або кришку трішки меншу за розміром, і ставите всередину першої. В кастрюльку або на деревянний круг потрібно покласти вантаж, десь на кілограмів 5-10, старі люди кажуть що чим більший вантаж тим воно краще. :) Ставимо нашу ємність в темне прохолодне місце і нехай рибка просолюється як мінімум 3 дні. Потім рибу можна витягнути, ретельно промити, залити свіжою водою і дати відстоятися 1-2 години. Далі вже можна її розвішувати. Рибу вішають протягуючи через очні отвори мотузочку або проволку, черево кожній рибині бажано розперти переломаним на половину сірником ( потрібно для кращої вентиляції і швидшого в'ялення. Вішати рибу потрібно в тепломусонячному місці де немає мух, в місті це засклений і реиметичний балкон. Якщо ж не захистити рибу від мух, вони нам її обкакають, або що гірше - відкладуть там свої яйця. Процес в'ялення може тривати від 2 до 4х днів, далі наша рибка готова для споживання з пивком! ;-) Смачного вам!
Категорія: Рибалка, Автор: Siroga від 13-06-2013, переглянули: 15 968
 

Рибак рибака бачить здалеку!

Інтервю з професійним рибалкою, генеральним директором ВАТ "Волиньрибгосп” Степаном Сергійовичем Божуком.

— Знаю, що від колишнього облрибкомбінату, який був фактичним господарем всіх волинських водойм, залишились, як то кажуть, ріжки та ніжки. Яке ж ваше господарство нині? 

— Відкрите акціонерне товариство "Волиньрибгосп” створене у 1999 році на базі згаданого рибкомбінату і збереглось як цілісний комплекс спеціалізованих господарств. Зокрема, це рибгоспи "Шацьк”, "Маневичі” та "Цумань”. Ще маємо дві рибдільниці — "Рокині” й "Несвіч”, а також форельне господарство "Оконськ”. Площа водних плес трішки перевищує 1570 гектарів.
На ставках безпосередньо займаємося риборозведенням, тобто вирощуємо рибопосадковий матеріал: мальки коропа, щуки, линів, рослиноїдних риб — білого амура і товстолоба.
До речі, нещодавно для розведення завезли японського коропа "Кої”. Після нерестової кампанії цю рибу матиме кожне господарство. Забезпечуємо весь цикл виробництва: від взяття ікринки у період нересту і закінчуємо вирощуванням товарної риби. 


— А де ж знаменита волинська дика риба? За нею спеціально в Шацьк їздило начальство з Луцька, а за живими щуками, копченими лящами та вуграми гурмани створювали справжню облогу Шацького рибзаводу.

— Як то кажуть: що впало, те пропало... Всі без винятку Шацькі озера вилучено і передано у Національний парк. У нас там залишилось лише нерестово-вирощувальне рибне господарство "Ладинка”, яке зараз продукує товарну рибу та рибопосадковий матеріал, тобто мальки. Є можливість зарибити мальками всі Шацькі озера. Що я думаю про це? З віддалі років, як існує Шацький Національний парк, вважаю, що з риборозведенням і виловом риби на продаж населенню і численним відпочиваючим тут не все як слід продумано. Не буду повчати фахівців парку, але в Шацьку всі хочуть нормально купити риби на юшку, а не користуватись послугами численних браконьєрів. Скажімо, можна було б розводити різну рибу бодай в одному найбільш пристосованому для цього озері Люцимер, виловлювати її і продавати людям. Тобто, доречно відновити ліміт вилову риби в Шацьких озерах. Але робити це треба вміло і обережно, без травмування екології. Я сам палкий патріот Шацького краю, бо родом із села Пулемець.

— Які проблеми в розвитку рибництва дають нині найгостріше про себе знати?

— Як не дивно, але найгірше вирішувати нині питання водопостачання. Маю на увазі стан гідротехнічних споруд та ставків, які були введені в дію ще у 1920—1930 роках. У нас їх добра третина в експлуатації. Але проблеми з водою — глобальні для всього регіону. Наприклад, в районі Шацьких озер різко знизився рівень грунтових і підземних вод. Катастрофічно міліє Світязь та інші озера. У Шацьку все більше і більше відчувається згубний вплив на місцеву екологію великого глинодобувного кар’єру в Білорусі. Це проблема не на один рік і не лише для рибгоспів.
А хіба можна обминути масове браконьєрство, яке вже набрало загрозливих розмірів?
Назву ще одну нашу болячку. Стоїть реальна загроза закриття ставків рибгоспу "Цумань”. Жителі села Башлики Ківерцівського району надумано порушують проблему підтоплення городів. З цього приводу є кваліфікований висновок фахівців інституту "Волиньводпроект”. Але у районного начальства раптово з’явилась дивна ідея — осушення ставків для створення пасовищ. Через це вже загинуло близько двох тонн риби. Виявляється, що хтось домагається передати ставки в інші "потрібні руки” для бізнесової вигоди.


— Посидіти з вудкою в руках прагне багато волинян. Де, скажімо, порадите вудити рибу лучанам?

— Питання слушне. Численна армія рибалок-любителів повинні мати можливість порибалити вудкою. Ось що ми робимо для лучан і гостей обласного центру. Вже осушили ставки на Кічкарівці і приступаємо до впорядкування території під міську зону відпочинку. Очистимо русло річечки Омелянівка і зробимо запланований благоустрій берегів. Тут поставимо кемпінги для ночівлі у вихідні дні. Безумовно, збудуємо пляж та зону для любительської риболовлі. За помірну плату людина зможе навудити риби у зарибленій водоймі.


— Степане Сергійовичу, скажіть кілька слів про оконську форель.

— Іде повна реконструкція господарства, яке довго не працювало. Ремонтуємо і розширюємо ставки, інкубуємо ікру для вирощення мальків форелі. Сьогодні мова йде про 180 тисяч мальків, які мають перетворитись до кінця року в п’ять-сім тонн товарної форелі.
У моїх колег є чим гордитися. За виробничою діяльністю ми постійно займаємо шосте-сьоме місце в Україні. Рік у рік нарощуємо вилов риби. Якщо у 2002 році в наші сітки потрапило 172 тонни товарної риби, то в 2003-ому — вже 265 тонн. Реальні підрахунки нинішнього року називають цифру — 300 тонн.
Категорія: Рибалка, Автор: Siroga від 13-06-2013, переглянули: 3 778
 

Проблеми Шацького району

Село Світязь з його дачами, приватними «притулками», котеджами давно освоєно іногородніми (в основному держслужбовцями). І хоч на Волині від озер синьо-синьо, все ж мати власний куточок на Світязі — престижно. Чекає освоєння цілинна прибережна смуга поряд з «Грядою», де вже окремі бази відпочинку набули європейського лоску, а далі, сподіваємося, багаті візьмуться за територію біля села Пульмо. Однак далеко не всі відають, що неподалік, на березі озера Пісочного, відкрився, так би мовити, філіал світязької «Гряди». Біля цього озера, як відомо, давно працює санаторій «Лісова пісня». Хтось з мудріших та сановніших зметикував: а чому б на другому березі Пісочного не мати власний санаторій? Там знаходиться село Мельники і для забудови навіть не треба купляти землю. Виділяти ділянки для цього — в компетенції Шацької селищної ради.

Звичайно, думки про власні котеджі на березі мальовничого озера, як твердять, з цілющою водою, могли з’явитися лише в достойників, яким вже, наприклад, затісно в Луцьку, а «бабки» не переводяться. Цілком можливо, що коли будуть повністю освоєні кримські пляжі (подейкують, що найбільш поважні громадяни обласного центру теж взяли в цьому процесі посильну участь), то навіть столичні можновладці звернуть увагу на красу поліських озер. Тоді за рахунок освоєної території можна буде примножити прибутки власникам дач. Ось так у селі Мельники з’явилась своя, можна сказати, неофіційна курортна зона. Дачі нахабно влізли поміж хат поліщуків. У принципі ніяких претензій чи застережень до цієї забудови немає. Тим більше, що, як повідомив голова районної ради Леонід Кислюк, неодноразово цю забудовну зону перевіряли різні контролюючі інстанції і розходжень із законом не знайшли.

І все ж нас привело у цей запо-відний куточок села не просто бажання побачити, як поживають наші достойники на природі. Жителька Мельників Галина Мазурик написала листа, в якому, між іншим, повідомляється таке: «З діда-прадіда наша родина проживала на березі озера Пісочного. Батько, який два роки тому помер, був інвалідом війни, на фронті втратив руку. Вели спокійно господарство і ніхто не зазіхав на наш город. Батько навіть не вважав за потрібне його приватизовувати. Мовляв, для чого зайвий клопіт, кому потрібна ця пісна земля? Два роки тому навкруги з космічною швидкістю почали будувати дачі. На сьогодні роздано все. Дійшло до того, що через моє подвір’я, під вікнами потрібно доїжджати до двох дач їхнім власникам — іншої дороги немає. Моя сім’я складається з чотирьох осіб — я, мій чоловік та двоє дорослих синів. І ось між батьківською хатою та моєю недобудованою влада вирішила комусь надати ділянку під дачу. Як жити нам, адже у нас одне подвір’я? Син написав заяву у Шацьку селищну раду на виділення йому земельної ділянки під забудову на власному городі. Депутати дали згоду, а адміністрація усіляко відтягує виконання рішення».

Слід відразу сказати, що рішення було прийняте лише після того, як Галина Мазурик побувала на прийомі в голови облдержадміністрації. Як твердить жінка, заява, яку вона написала два роки тому, пропала в селищній раді. Прийнято половинчасте рішення: старшому синові Галини Оксентіївни Сергієві виділено ділянку... для ведення особистого підсобного господарства. Як сказав селищний голова Віктор Сорока, «хай там оре і сіє».

Чому ж з таким боєм виділялася та ділянка землі для місцевого жителя? Віктор Сорока пояснив, що «в нього закрався сумнів...» Земля, як тут кажуть, «в перших рядах» (тобто неподалік озера). І Мазурик може вигідно її перепродати. Підраховано, що ця сім’я матиме близько 80 соток землі. З цього приводу ми розмовляли також з головою районної ради Леонідом Кислюком, який зауважив, що «жодна сім’я у Мельниках такої території не має і в людей теж виникають з цього приводу запитання...»

Хоча це все-таки не горохівський чи іваничівський чорнозем. Кажуть, що якщо розділити городи, якими володіють багато інших мельниківських сімей, на дітей, то, може, вийде ще й по більшому клину. Галина Мазурик з сім’єю не винна, що їй дісталася ця «територія» від батьків і донедавна вона не становила ніякої цінності — аж поки не з’явилися люди з великим капіталом. Коли ми захотіли влаштувати екскурсію в курортну зону, то нас відразу попередили, що не всіх туди пускають. Вона від решти села відділена шлагбаумом, біля якого знаходиться пост з вартовим. Але шлагбаум нам відкрили без проблем. І ми потрапили в інший світ — «царське село». Якщо до цього на вулиці 17 Вересня глипали вузькими вікнами звичайні поліські хати, то надалі нас оточили високі огорожі, через які не міг проникнути погляд стороннього. І це в селі, де люди нерідко й дверей не замикають. Місцеві мешканці з своїми хатами, які ще то тут, то там видніються, опинилися в оточенні кам’яних та інших висотних монстрів. А будівництво дорогих особняків (кажуть, навіть з карпатського лісу) не припиняється. Місцеві жителі стверджують, що влітку п’яні вигуки «золотої» міської молоді та цілодобове музичне оформлення доводить до сказу собак та домашніх тварин. Люди ж якось терплять.

Привезти Галині Мазурик сіно чи дрова — це теж неабияка проблема. Адже ще один шлагбаум — уже під замком — знаходиться біля самого озера. Як твердить Галина Мазурик, стовпчик, який визначав прибережну смугу, перенесли ближче до озера. І таким чином в «перших рядах» зводиться особняк і очікується продовження — з’явилося місце для забудови іншим «крутим». Після цього господарка Мазуриків опиниться у повній облозі. Вести тут своє підсобне господарство не просто. Що тут робити з коровою? А там, де треба «сіяти і орати», ростуть груші та яблуні, посаджені інвалідом війни, батьком Галини. Можливо, керівники місцевої влади вважають, що якийсь луцький багатій краще розпорядився б тим батьківським садком? Адже вони так відверто демонструють своє роздратування і незадоволення діями сім’ї Мазуриків. Селищний голова Віктор Сорока твердить, що практично бажання всіх мешканців Мельників, Шацька, які написали заяви на отримання ділянок для забудови, задовольнили. Не відмовляли іногороднім, бо закон дозволяє їм будуватися. Якщо вони писали заяву (за словами голови) про бажання будуватися «в зв’язку з географічним розташуванням місцевості», то їм йшли назустріч. Щоправда, одна мешканка села казала, що після виділення їм під забудову болота до неї навідалися посередники і за певну суму в доларах пообіцяли посприяти, щоб у неї було вдвічі більше землі і в доброму місці.

Нові мельниківці-новосели активно освоюють територію біля Пісочного. Дирекція Національного природного парку «Шацький» запевняє, що ширина прибережної смуги витримується. Дачники бурять свердловини, влаштовують вигрібні ями. Тож небезпідставно директор санаторію «Лісова пісня» Віктор Карпук, директор Національного природного парку Олександр Ткачук виступають за те, щоб дачний кооператив, який тут утворився, подбав про каналізаційну мережу. До речі, таким солідним новоселам гріх проїжджати мимо клубу, який ви бачите на знімку. Може, колись і самим випало б там побувати, якби він мав кращий вигляд? Адже, на диво, в ньому й досі танцюють, позабивавши діри в підлозі бляхою, щоб каблуки не ламалися. Досить кожному забудовнику виділити якусь частину цегли, щоб з’явився гарний клуб. Хай би вже постраждали ті висотні огорожі.

Поки що у мельниківців складається дещо суперечлива думка про мораль заїжджих забудовників. Місцевий священик отець Петро зробив висновок, що «деякі люди біснуються в зв’язку з тією забудовою». У Мельниках громадою зводять церкву. На майнові сертифікати частині власників було виділено споруду — силосну яму, яку вони передали церкві. Добротну землю біля неї отець Петро вирішив використати для облаштування території біля храму, розбивки клумб. Яке ж було здивування парафіян, коли трактори з причепами почали вивозити грунт на дачі під забудову. На наше запитання, хто ж согрішив, начальник УЖКГ Сергій Положевець сказав, що він там не сторожує. Кажуть люди, що хтось з влади дав розпорядження, а комунгосп поспішив виконати вказівку. Хоча ажіотаж багатіїв приніс мельниківцям і деякі дивіденди. Майстри отримують гроші в конвертах — працюють бригадами. Зріс попит на свіженькі продукти влітку. Вже не кажучи про те, що хтось вигідно збув болотисту ділянку.

Невеличке озеро Пісочне може постраждати від інтенсивної і невпорядкованої забудови, але така ж ситуація, кажуть екологи, виникає і на берегах інших водойм. І це треба передбачати проектантам. Адже із світязькою «Грядою» ось уже чимало років маємо велику мороку. Тепер, зрештою, після розробки генерального плану розвитку «Гряди» люди з достатком можуть придбати ділянку, як нам сказав Леонід Кислюк, на основі аук-ціонного конкурсу за досить великі гроші, якщо йдеться про місце поблизу Світязя. І прибережна смуга тепер відведена досить значна — 500 м. Це вже по-господарськи.

 У Мельниках ділянки під забудову роздані за безцінь. І так роблять в інших мальовничих куточках області. Вже скільки часу минуло, як існує Національний природний парк «Шацький», але й досі немає проекту, який би передбачав охорону, відтворення та використання рекреаційних ресурсів. 
 
 
Категорія: Новини, Автор: Siroga від 13-06-2013, переглянули: 4 044
 
Назад Вперед